LEGO – одна з найвідоміших і поширених нині педагогічних систем, яка широко використовує тривимірні моделі реального світу в предметно-ігровому середовищі в процесі навчання та розвитку дитини дошкільного віку. Сьогодні педагогічна спільнота шукає нові дієві способи і методи для чуттєво-пізнавального розвитку дітей. Одним з таких методів вважається широке використання конструкторів LEGO Education. Конструктори LEGO на сьогоднішній день є незамінним матеріалом для занять у закладах дошкільної освіти, початковій школі. Для педагогічного процесу LEGO-технологія цікава тим, що, базуючись на інтегрованих принципах, об’єднує в собі елементи гри та експериментування. Ігри з LEGO виступають засобом дослідження та орієнтації дитини в реальному світі. LEGO – технології сприяють формуванню позитивної мотивації до конструктивної діяльності, активного включення дитини в процес гри, виховання у дітей толерантного ставлення до оточуючих, створює основу для формування учбових навичок.
Вихователі почали використовувати LEGO-конструктори практично на всіх видах занять педагогічного процесу бо LEGO-технологія цікава тим, що, базуючись на інтегрованих принципах, об’єднує в собі елементи гри та експериментування.
ЛЕГО – конструктор широко використовується на заняттях з конструювання і вирішує наступні завдання: розвиває розумові процеси (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення і т.д.). Досить ефективним засобом активізації мислення служить конструювання за моделями, за схемами, кресленнями, планом, зразком, по пам’яті. Розвитку уяви сприяє конструювання за задумом, з певної теми (наприклад «Місто», «Меблі», «Тварини», «Транспорт», «Гараж» і т.д.). Дитина створює нові образи, спираючись на наявні уявлення про об’єкт, по ходу задуму уточнює і удосконалює конструкцію, тим самим виявляючи творчість. Конструктивна діяльність вимагає відносно високої зосередженості уваги у дітей. Перш ніж приступити до створення конструкції, необхідний точний розрахунок, продуманість, певна послідовність і точність в роботі. У процесі виконання конструкції у дошкільнят розвивається вміння довести почату справу до кінця, контролювати свою діяльність і отримувати якісний результат, що є дуже важливим при навчанні в школі. Активізації уваги сприяє конструювання за планом, схемою, зразком, добудовування до цілої фігури («Побудуй будинок за кресленням», «Віднови зламаний міст», «добудую будинок (гараж, машину і т.д.) за зразком». Ігри з LEGO виступають засобом дослідження та орієнтації дитини в реальному світі. Адже конструктор LEGO це передусім кольорова, цікава і весела гра, здатна захопити як дітей, так і дорослих.
На заняттях з логіко-математичного розвитку LEGO використовується з метою закріплення та розвитку навичок прямого і зворотного рахунку, порівняння чисел, знання складу числа, геометричних фігур; уміння орієнтуватися на площині, вміння класифікувати за ознаками; можна використовувати як умовну мірку при порівнянні предметів по довжині, ширині, масі («Знайди відсутню фігуру», «Різнокольорові доріжки», «Продовж числовий ряд», «Де більше?» і т.д.).
На заняттях ознайомлення з навколишнім LEGO варто використовувати в експериментальній діяльності як матеріал, з якого зроблений конструктор («З чого зроблено?», «Знайди такий же», «Чим схожі і чим відрізняються?», «Розкажи про властивості предмета» і т. д.). За допомогою LEGO діти передають у будівлях отримані знання та враження від занять, екскурсій, спостережень і прогулянок. Отримані конструкції поєднують у тематичну споруду «Моє місто», «Моя вулиця», «Тварини Африки» і т.д., які надалі використовуються не тільки на заняттях, але і в самостійно-ігровій діяльності дітей і сприяють розвитку комунікативних навичок. Використовувати конструктор можна і на фізкультурних заняттях, на заняттях з підготовки до навчання грамоті. Наприклад у наборах є чоловічки в різнокольорових костюмчиках. Чоловічки в червоних платтячках можуть зображати голосні звуки. Тверді приголосні – чоловічки в синіх костюмчиках, м’які приголосні – в зелених. Діти люблять вибирати чоловічкам імена (звичайно, з непомітною допомогою педагога). Наприклад, чоловічків у синіх костюмчиках можна назвати «С» або «Т». Педагог пояснює дитині: «Дивись, він у синьому костюмчику, тому що він – приголосний і твердий». А потім, для закріплення, ставить запитання: «А якого кольору костюмчики у твердих приголосних?»
Крім занять LEGO – конструктор можна включати в широкий спектр життєвих подій дитячого садка: LEGO – свята і розваги, оформлення груп до свят, що є потужним джерелом формування у дітей інтересу до конструювання.
Будівлі з LEGO можна використовувати в іграх-театралізаціях, в яких вміст, ролі, ігрові дії обумовлені сюжетом і змістом того чи іншого літературного твору, казки і т. д., а також є елементом творчості. Найчастіше основою ігор-театралізацій є народні казки: «Ріпка», «Колобок», «Рукавичка», та ін. У дитини з’являється можливість створити власного колобка або вовка і наділити свій персонаж тими якостями, якими він хоче. Діти починають створювати цікаві споруди і декорації, вкладаючи в них своє ставлення. Дошкільнята вибирають різні LEGO – елементи для окремих частин тіла героїв, підкреслюючи тим самим їх індивідуальні якості. Ігри-театралізації, з створеними ЛЕГО – персонажів дуже подобаються дітям: вони створюють умови для розвитку мови, творчості і сприятливо впливають на емоційну сферу. За допомогою героїв казки, виконаних своїми руками, дитині легше розкрити свої індивідуальні особливості. На тлі розвитку сюжетно-рольової гри у дітей розвиваються творчі здібності, мовна активність, формується пізнавальний інтерес, що в цілому спрямоване на формування навчальної діяльності.
Створені LEGO – споруди діти використовують в сюжетно рольових іграх. Для розвитку повноцінної конструктивної творчості необхідно, щоб дитина мала попередній задум і могла його реалізовувати, уміла моделювати. Задум, реалізований в будівлях, діти черпають з навколишнього світу. Тому чим яскравіше, емоційніше будуть їхні враження про навколишній світ, тим цікавіше і різноманітніше стануть споруди. LEGO допомагає бачити світ у всіх барвах.
Слід звернути увагу на широкий спектр використання ЛЕГО – елементів в дидактичних іграх і вправах. На основі вже описаних в загальній і спеціальній педагогіці дидактичних іграх педагог може розробити різні посібники і використовувати їх для проведення вправ з метою розвитку та корекції мовлення і психічних процесів у дітей, розвитку інтересу до навчання, формування комунікативної функції.
Ігрова діяльність є найдоступнішою для дитини дошкільного віку, оскільки відповідає її психічним і фізичним можливостям. Вона сприяє розвитку інтересів і здібностей дітей, вихованню позитивних якостей, допомагає розширити, поглибити й уточнити уявлення про навколишній світ, про явища природи, ознайомитися з різними властивостями предметів. Гра викликає радісні переживання, бадьорий настрій, що є запорукою доброго здоров’я. У процесі гри діти активно і творчо засвоюють правила та норми поведінки людей, їхнє ставлення до праці, одне до одного. Колективні ігри зближують дітей, зміцнюють їхню дружбу. Гра сприяє сильним емоційним та естетичним переживанням, тому є одним із засобів естетичного розвитку.
Зміст ігрової діяльності в дошкільних закладах визначається вимогами Базової програми розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі», яка спрямована на збалансований розвиток дитини, формування елементарних форм її життєвої компетентності, реалізацію власного природного потенціалу, індивідуалізацію особистісного становлення.
Значущість гри визначено багато років тому, але більшість дорослих переконані, що гра не може стати предметом серйозної розмови тому, що в ній не можливо навчити чомусь розумному.
На відміну від дорослих, діти намагаються відстоювати своє право на вільний час для улюбленої гри. Кожен з нас, пригадуючи свої дитячі роки, пам'ятає, як було добре грати з друзями у дворі в різні цікаві ігри.
Звичайно, зараз інші часи, інший темп життя і усе це потребує від нас і наших дітей відповідності запитам сучасного суспільства. Протягом дитинства малюки повинні не лише набути знань, умінь та навичок, а й зберегти фізичне, психічне здоров'я, набути морального імунітету, щоб витримати шалений ритм сучасного життя.
На сучасному етапі відбуваються зміни процесу набуття ігрового досвіду, який раніше передавався від старших дітей молодшим у спільних іграх. Сьогодні дорослий відіграє провідну роль у процесі передачі ігрового досвіду дітям. Безсумнівно, треба всіляко підтримувати дитячі ігри, спрямовані на розвиток дитини, адже у грі розвивається все те, що буде потрібно їй у дорослому житті.
У таких іграх не лише проявляються та розвиваються новоутворення дошкільного дитинства, а й відбувається засвоєння форм спілкування з однолітками.
Відомо, що дитина, яка не грає, перестає бути дитиною. І якщо зробити екскурс у минуле й простежити на прикладі історію гри, ми зрозуміємо, що розвиток суспільства та новітніх технологій завжди був пов'язаний з ускладненням іграшки та появою нових форм дитячої гри. Що вище щабель розвитку цивілізації, то складніше іграшка й більш розгорнута ігрова діяльність дитини, яка завжди була джерелом культури.
І щоразу, коли під час спілкування з батьками стикаєшся з недооцінюванням ролі дитячої гри, виникає бажання поговорити про гру серйозно.
Ми постійно нав'язуємо дошкільнятам різні дидактичні вправи, купуємо корисні книги з розвитку логіки, мислення, мовлення, пам'яті тощо і навчаємо, навчаємо, навчаємо... Тим самим відбираємо у дітей право на вільну, самостійну гру, в якій розвиток дошкільняти відбувається природним шляхом. Наше бажання бачити свою дитину розвиненою зрозуміле, але не забувайте, що тільки в ігровій діяльності відбувається процес засвоєння досвіду попередніх поколінь.
*** У творчих іграх, соціальних за своєю природою, походженням і змістом, діти самостійно відтворюють світ дорослих. Ігрова ситуація дає змогу дитині в умовній формі ввійти у привабливий світ дорослих і діяти в ньому відповідно до своїх бажань. У процесі гри діти вступають у реальні та ігрові стосунки, поступово засвоюють правила партнерської взаємодії, морально-етичні норми поведінки, здобувають соціальний досвід Прояв необхідних ігрових якостей ( ввічливості, витримки, відповідальності тощо) сприяє формуванню якостей особистості.
Творча гра завжди виникає за бажанням дитини, але ми не завжди прислуховуємося до бажань наших дітей та не враховуємо їхніх інтересів У процесі гонитви за найкращим майбутнім забуваємо, що дитинство — найкраща пора в житті людини, бо тут царює гра.
А хіба сьогодні малюк не заслуговує на яскраві спогади про дитинство? Чи наші діти будуть згадувати своє дитинство як постійне навчання, заучування, переписування зошитів? Чи дадуть сьогоднішні — дбайливі, ніжні, лагідні, розумні, поважні батьки — своїй улюбленій малечі право на щасливе дитинство, у якому належне місце займатиме гра?
Ми намагаємося задовольнити запити батьків, учителів і не думаємо, чого хочуть діти, про що вони мріють, чим пишаються, з ким товаришують.
Уважно придивіться до дитини , коли вона зосереджено грає, і побачите, як гармонійно вплітаються в сюжет гри знання, які вона отримала в процесі навчання. У грі малюк без роздумів подає вам червону , зелену або жовту машинку, розрізняє легковий, вантажний, пожежний транспорт; знає його функціональні властивості: легкові машини перевозять пасажирів, вантажні авто — цеглу, зерно, меблі тощо. І всі ці знання й дії дитина отримала від вас, але відтворює самостійно без допомоги дорослого. Тепер зрозуміло, що для малюка гра зовсім не забава, він живе в грі, задовольняючи своє бажання бути як дорослий. Гра не має поняття часу та простору; її не можна виміряти, бо вона розгортається за своїми законами. І якщо дитина каже : “Хочу гратися!!!” - відкладіть усі свої важливі справи і пограйтеся разом з нею.
***
Дайте грі право на існування для успішного засвоєння дитиною соціально-рольового простору, розширення її соціальної компетентності; збереження “ морального імунітету” кожного дошкільника, що проявляється у вмінні адаптуватися в умовах постійного розвитку нових динамічних форм існування людства; розвитку кожної окремої особистості як носія соціальної культури. Розвиток особистості людини пов'язують із виникненням та формуванням таких видів діяльності , як гра, праця, навчання. За їх допомогою діти включаються у “Взаємовідносини з об'єктивною дійсністю”.Від народження дитина починає опановувати навколишній світ, засвоює культурно-історичні надбання суспільства, навчається активно діяти і відтворювати навколишнє середовище.
Відомо, що провідним видом діяльності в дошкільному віці є гра, адже в ній розвиваються та проявляються такі новоутворення дошкільного дитинства, як розвиток знаково - символічної функції, активної уяви ; засвоєння структури самостійного виду діяльності; привласнення суспільної поведінки та опанування норм партнерської взаємодії; становлення елементів довільної поведінки, у процесі поступового оволодіння вмінням підпорядковувати свої бажання логіці сюжету та вимогам ігрових правил. Усе це дає дитині змогу навчитися самостійно планувати, виконувати і контролювати власну діяльність.
У процесі ігрової діяльності дитина опановує ігрові навички, які спрямовані на досягнення результату — отримання емоційних пізнавальних та інших надбань. Малюка цікавить не стільки результат, скільки сам процес гри та спілкування з однолітками.
В іграх не лише проявляються та розвиваються новоутворення дошкільного дитинства, а й відбувається засвоєння форм спілкування з однолітками. Процес опанування навичок спілкування з іншими дітьми або допомагає засвоїти малюкам структуру творчої діяльності, або гальмує розвиток самодіяльної гри.
Отже, розвиток ігрової діяльності передбачає поетапну передачу дітям ігрових умінь та навичок партнерської взаємодії.
Так, становлення партнерської взаємодії в дошкільному дитинстві розуміється нами як процес розвитку нових форм спілкування, що характеризується переходом від дії до взаємодії, від відчуття до співчуття, від сприйняття до прийняття, від управління до спільного планування.
***
Становлення ігрової діяльності на кожному віковому етапі має свої закономірності. Відомо, що паспортний вік і вік “актуального розвитку” не обов'язково збігаються. Дитина може випереджати, відставати й відповідати паспортному віку. Кожна дитина має свй шлях розвитку, і це варто вважати її індивідуальною особливістю.
Процес зародження самодіяльних ігор починається в ранньому дитинстві, з ігор - “розваг” ( Сорока — ворона”, “Кую — кую ніжку” та інш.). У таких іграх дитина отримує позитивні емоції від взаємодії з близькими дорослими.
Продовжується у молодшому дошкільному віці і характеризується зародженням “відображувальних” ігор, у процесі яких малюк навчається “приміряти на себе” образи навколишнього предметного світу, вивчає характерні якості предметів.
Поступово дитина вчиться зосереджуватися на предметних діях з іграшками. На цьому етапі іграшка виконує важливу роль — визначає сюжет і характер дії.
Завдання дорослого на етапі зародження ігрової діяльності полягає в тому, щоб проявляти емоційну зацікавленість до спільних з з дітьми ігор, використовувати сюжетні іграшки залежно від віку дитини. У ранньому дитинстві дорослий виступає як організатор та ініціатор гри, навчає дитину діяти з предметами в процесі спільної діяльності. Так, роль дорослого полягає насамперед в організації предметно-ігрового середовища, у його зміні й відновленні, стимулюванні дітей до рольової поведінки.
Діти четвертого року життя вже готові грати разом з однолітками. Керування грою на цьому етапі розвитку спільної гри здійснюється через доповнення сюжетних іграшок рольовою атрибутикою, що полегшує вибір і прийняття ролі в спільній грі, збагачує ігрові образи, які складають зміст ролі; внесення дорослими в одноманітно повторюваний сюжет гри “ключових” іграшок, які провокують самостійну зміну сюжетних ліній. На цьому етапі дорослий допомагає у вирішенні конфліктних ситуацій з приводу об'єднання індивідуальних ігрових задумів.
Розвиток гри також залежить від того, чи сформовані в дітей навички спільної діяльності. Дитині потрібно не лише усвідомити свій задум, а й зрозуміти задум партнера. У спільній грі виникають ситуації, коли уявлення партнерів про розвиток сюжетної лінії розходиться або учасники гри прагнуть до реалізації ролей, за змістом не пов'язаних між собою. У цьому разі успіх продовження спільної гри залежить від уміння запропонувати партнерові сюжетну подію, що поєднає за змістом ці ролі, або ж добудувати, послідовно продовжити розвиток сюжетної події, що запропонував партнер.
Отже, розвиток ігрової діяльності передбачає поетапну передачу дітям ігрових умінь та навичок партнерської взаємодії, й на кожному етапі роль дорослого визначається потребами дитини. Дорослий повинен пам'ятати, що його допомога не може порушувати природності дитячої гри, має бути опосередкованою.
У повсякденному житті й у процесі роботи з художньою літературою вихователь постійно використовує малі фольклорні жанри: прислів'я, приказки примовляння, загадки, мирилки, а також фразеологізми. Найчастіше їх підбирають за тематичним принципом для найбільш вдалої характеристики образів героїв, точного висловлення головної думки твору. Проте сам фольклорний твір у такій ситуації виконує здебільшого допоміжну функцію і не усвідомлюється дітьми як самоцінний витвір мистецтва слова. Прислів'я і приказки . Прислів'я доступні дітям усіх вікових груп. Заучують прислів'я індивідуально або з невеличкою групою дітей впродовж дня. Широко використовуються прислів'я і приказки під час режимних процесів, упродовж яких завжди можна знайти привід для застосування тієї чи іншої приказки. Так, наприклад, якщо хтось із дітей образив іншого, вихователь може використати прислів'я: «Слово може врятувати людину, слово може і вбити». 2Рана загоїться, а лихе слово — ні2. Прислів'я моральної тематики використовуються після читання художніх творів. Наприклад, після читання творів про чесність і правдивість у бесіді можна використовувати такі прислів'я: «Правда і в морі не тоне», «Краще гірка правда, ніж солодка брехня», «Правда кривду переважить», «На злодієві і шапка горить». Бесіду про сміливість і хоробрість супроводжують прислів'я: «Страху немає там, де його не бояться», «Сміливого куля боїться», «Вовків боятися — в ліс не ходити» та ін.. Праця дітей на ділянці дошкільного закладу, на городі супроводжується прислів'ями: «Добрий початок — половина діла», «Як посієш, так і пожнеш», «Щоб мати треба працювати», «Не хитруй, не мудруй, а чесно працюй» тощо. Зі старшими дошкільниками можна провести заняття, цілком побудоване на народних прислів'ях і приказках на тему: «Чому так у народі говорять?» Для цього вихователь добирає прислів'я з кількох моральних тем, наприклад, про скромність, ввічливість, дружбу, чесність, правдивість, сміливість. Заняття починається з прислів'я, наприклад такого: «Хвалько - пустий чоловік». Діти пояснюють зміст прислів'я, наводять конкретні приклади з художньої літератури про скромних та хвальків, аналізують поведінку літературних героїв, поведінку дітей своєї групи. Після цього пропонується інше прислів'я т.д. Казки. Казки використовуються у всіх вікових групах. Оскільки казки різні за змістом, за сюжетом, різняться композиційною будовою, методика їх використання у різних вікових групах також специфічна. Казки повинні насамперед відповідати віковим особливостям дітей. Тут доречним буде застереження І.Я.Франка: «Гола, повна правда життя — то тяжка страва». Старші можуть заживати її , вона для них смачна і здорова. Але дітям не можна давати її так, як старшим, треба приготовити її в ріденькім стані, в образках, у байках. І вони так приймають її”. Дітям раннього та молодшого дошкільного віку доступні казки «тваринного епосу», про тварин, оскільки вони “ ...заставляють їх сміятися й думати, розбуджують їх цікавість та увагу до явищ природи. Дітям середнього дошкільного віку, крім казок «тваринного епосу», доступні чарівні казки. А старші дошкільники вже спроможні зрозуміти та вислухати будь-яку казку. В.Сухомлинський дійшов висновку, що складовою частиною виховання дітей повинно бути розповідання, читання, слухання казок: «Казки виховують любов до рідної землі вже тому, що вони творіння народу». Перш ніж прочитати чи розповісти дітям казку, потрібно добре підготуватися: кілька разів уголос її прочитати, дотримуючись засобів інтонаційної виразності. Робота над мистецтвом художнього читання, за словами Е. Фльоріної, має стати професійним обов'язком кожного вихователя. Народ склав казку, письменник її записав, а донести її зміст до свідомості дитини — обов'язок вихователя. Для того, щоб вплинути на почуття дітей, їхні переживання, вихователь заздалегідь докладно аналізує казку, добирає найвдаліші засоби виразного читання або розповідання ( інтонації, розстановку пауз, логічні наголоси), виробляє чітку і правильну вимову кожного слова, фрази, речення. Вихователь готуючись до розповідання казки, має добре запам'ятати текст, щоб дослівно передати зачини, повтори, пісеньки, образні народні вирази. Слід визначити, які слова, фрази потребують унаочнення, пояснення, продумати прийоми, час і місце їх пояснення.
1.Вступна бесіда.
2.Розповідання казки. Унаочнення та пояснення окремих слів, виразів. Розглядання ілюстрацій.
3.Коротка бесіда за змістом казки.
4.Виведення морального правила. Прислів'я.
1. Вступна бесіда морально-етичної спрямованості, пригадування прислів'їв, приказок.
2. Читання оповідання ( уточнення і пояснення слів). Розглядання ілюстрацій. 3. Повторне читання оповідання.
4. Бесіда морально-етичного змісту.
5. Ігрові ситуації, прислів'я, приказки. Виведення морального правила.
У старшому дошкільному віці проводять літературні ранки та вечори, присвячені творчості українських письменників. Мета їх — виховати любов до українського слова, повагу та інтерес до національної літератури, закріпити у дітей знання художніх творів, активізувати мовлення, викликати радісний настрій. Літературні ранки та вечори — це своєрідні свята національноїсвідомості. Літературні ранки та вечори будуються за такою структурою: - вступне слово вихователя; - розглядання портрета, книг; - бесіди про твори, літературна вікторина; - читання дітьми віршів, розповідання казок; - участь дорослих (читання віршів, співання пісень за текстом письменника); - ігри дітей, театралізація чи драматизація творів; - інсценізація творів письменника.
Актуальність проблеми оновлення методів роботи з літературними творами пояснюється місцем і роллю художнього слова як ключового засобу виховання, розвитку і навчання дітей, зокрема її вплив на морально-духовне становлення особистості. Виховна цінність літературного мистецтва обумовлена специфікою засобів втілення в ньому художнього образу як спресованості типовості узагальнення життєвих явищ, створення художньої моделі реального світу. Ключовою для усвідомлення необхідності вдосконалення змісту й способів роботи з літературними творами є думка, що цей твір акумулює в собі величезні розвивальні й виховні можливості мистецтва, педагогіки і психології, які, проте можуть бути реалізовані лише за умови готовності дитини до його сприйняття й активної творчої співдії з персонажами твору чи середовищем, відображеним у ньому. Отже, виховний вплив літературного мистецтва стає важливим за умови забезпечення активного сприйняття твору, максимально-повного емоційного переживання й проживання подій, взаємин, почуттів, про які в ньому йдеться. Літературні твори можуть сприйматися дітьми по-різному — як джерело інформації, забава, інтелектуальне завдання, витвір мистецтва, повчальна соціальна ситуація, моральне правило. Говорячи про літературні твори, ми в жодному разі не мінімізуємо значення й місце творів усної народної творчості. Фольклор — живодайне джерело художньої літератури, а фольклорні твори супроводжують життя дитини від самого народження. Казка як класичний зразок фольклору з її яскравим, романтичним зображенням світу, ідеалізацією позитивних героїв, захоплює й водночас навчає дітей основних законів соціуму.. Колоритна, яскрава мова казок викликає в уяві чудові образи, пробуджує фантазію. Повною мірою особливості фольклору проявляються й у малих формах: прислів'ях, приказках, загадках, гуморі. Прості й невеличкі за обсягом, вони дивують оригінальною будовою, широким використанням мовних виразних засобів. Організацією сучасного освітнього процесу передбачено збільшення часу в освітньому процесі на ознайомлення з художньою літературою. Тож для забезпечення максимального педагогічного впливу слід вибудувати специфічну партитуру заняття, добирати доцільні методи та прийоми саме з цим текстом. Сучасна методика пропонує багатий спектр видів занять з ознайомлення з літературними творами. Їх можна типізувати за різними параметрами. Наприклад, за літературними жанрами. На окремих заняттях знайомимо дітей з малими фольклорними формами, представляємо ці твори дітям, як витвори мистецтва слова, коротко й доступно розповідаємо про їх виникнення, функціональне призначення, особливості побудови і т.п. На інших заняттях подаємо дітям казки. Заняття, на яких читаємо дошкільнятам оповідання, називаються живими історіями і супроводжуються здебільшого етичними бесідами. Особливе місце в ознайомленні з літературними творами посідають заняття з ознайомлення з поетичним словом. Водночас літературні заняття розрізняються за основним видом художньо-мовленнєвої діяльності, який педагог застосовує на занятті. Так, літературний твір дітям читають чи розповідають, і художньо-естетичне сприймання тексту буде основним видом діяльності на такому занятті. Основним видом художньої діяльності на інших заняттях може бути художня комунікація , тобто розмова вихователя з дітьми на основі прочитаного раніше твору. Подобається дітям такий вид заняття, як літературні творчі ігри, на яких дошкільнята стають співавторами казки чи розповіді, реалізують власну словесну творчість. Підсумкові заняття у формі літературних вікторин мають велике значення, оскільки дають змогу систематизувати здобутий раніше літературний досвід. Сучасна методика досить гнучко підходить до організації літературних занять, на перший план ставить інтереси дітей.
Витоки методики художнього читання і розповідання дітям дошкільного віку сягають ХІХ століття, зокрема педагогічної спадщини К.Д.Ушинського. К.Д.Ушинський заклав фундамент сучасної методики організації художньо-мовленнєвої діяльності дітей. Вчений приділяв значну увагу читанню, розповіді, вивченню з дітьми поетичних творів.. К.Д.Ушинський розглядав художній твір як вікно, крізь яке дитина може побачити життя народу в різних його проявах. Водночас учений застерігав педагогів, що в дітей недостатній ще життєвий досвід, і тому в них специфічне сприймання змісту художніх оповідань. Відтак, дитину-дошкільника потрібно вчити сприймати художній твір в єдності форми і змісту. Методичні нотатки, як працювати з художніми текстами, ми знаходимо в низці статей ученого. У методичних коментарях К.Д.Ушинський радив педагогам ретельно готуватися до читання художніх творів, добирати їх відповідно віку, з доступним змістом;наперед продумати, як пояснити незрозумілі слова в тексті. Він застерігав від пояснень у процесі читання, радив провести попередню бесіду, підготувати дитину до сприймання твору. Так, педагог зазначає, що перед тим, як читати байку, вихователь може нагадати дітям будь-який випадок з їхнього життя, в якому яскраво виявилися ті недоліки поведінки, про які йдеться в байці, тоді зміст байки діти добре зрозуміють. Не радив учений супроводжувати процес читання численними запитаннями, оскільки вони стомлюють дітей. Він звертав увагу на те, що при читанні творів морального змісту, не слід настирливо підкреслювати моральний висновок, уникати прямого моралізування. Значну увагу приділяв К.Д.Ушинський і роботі з поетичними творами.. Він радить засобами поетичних творів розвивати в дітей образне мовлення й логічне мислення. Він пише: «У душі дитини з логічною думкою зростатиметься прекрасний образ; розвиток розуму йтиме дружно з розвитком фантазії та почуття; логічна думка відшукає собі поетичний вираз, і навпаки, поезія виразу закріпить саму думку». Софія Федорівна Русова особливу увагу приділяла вихованню дітей засобами художньої літератури, про що писала у своїй педагогічній концепції «Український національний дитячий садок». Ось як педагог висловлює свою думку щодо процесу слухання, сприймання і розуміння дітьми змісту художніх творів. Вона ніби розмірковує вголос риторичними запитаннями: «Дитина наче пасивно сидить, нерухомо, може вона марно витрачає час?»- І відповідає: «Ні, не марно... вона глибоко переживає, відчуває усі події казки, і душа її збагачується за цей час такими скарбами любові до чужих людей і співчуття до їхньої долі». С. Русова намагається пояснити, чому саме діти так люблять слухати оповідання і казки. За її словами, малюк розвивається досить інтенсивно, але він ще не спроможний усвідомити самого себе і своє життя, дитина наче прислухається до свого внутрішнього стану, намагається себе пізнати І ось тут на допомогу приходить художній твір. Саме в оповіданні чи казці перед дитиною розкривається нове життя, вона подумки порівнює себе з іншими людьми, про яких йдеться в оповіданні, порівнює свою поведінку, своє життя з іншими, починає його розуміти, співчувати,захоплюватись; вона почуває себе «сильною, дужою, щоб усе те велике, страшне й цікаве і собі зробити». С.Русова зазначала, що нелегка справа вибрати для дитини те оповідання, яке б захопило її, викликало той суто моральний, гуманний настрій, який найчастіше складається під впливом художнього слова. Вона застерігала, що чим молодша дитина, тим обережніше потрібно ставитися до вибору оповідання, адже у неї обмежений досвід, недостатньо розвинуте мовлення. Водночас слід пам'ятати, що кожне оповідання має бути високохудожнім, дарувати дітям радість, викликати думку, «чарувати і серце, і розум», сповнювати глибокою вірою в добро. Проблема художнього виховання та організації різних видів художньо-естетичної діяльності досліджувалась багатьма вченими і у другій половині ХХ століття. Н.С. Карпинська досліджувала місце художнього слова у вихованні дітей. Автор розкриває специфіку сприймання й розуміння дошкільниками художніх творів; специфіку роботи з казкою, виховання в дітей оцінного ставлення до казкових героїв; усвідомлення дітьми моралі казки. Так, досліджуючи особливості сприймання дітьми змісту художніх творів, Н.С.Карпинська підкреслює важливість повторного читання художніх текстів. Не кожен твір засвоюється з першого читання, розповідання, багато чого доходить до свідомості й почуттів дитини лише при повторному читанні. Пропонує складати «План художнього читання й розповідання на одне заняття за принципом тематичної єдності або єдності образів». Автор підкреслює нестійкість дитячих емоцій і необхідність їх підтримувати та поглиблювати: “Потрібно вести дітей від емоційного сприймання казки до осмислення її ідейного змісту. Дослідження Н.С.Карпинської виявило, що старші дошкільники вже мають такий рівень сприймання художніх творів, в якому простежується розгляд подій і вчинків з авторської позиції. Це відбувається тому, що в цьому віці виникає нова форма самосвідомості дитини. Це певна внутрішня діяльність, що дозволяє дитині зрозуміти явища, які вона безпосередньо не сприймає, поставитися певним чином до подій,, в яких вона не бере участі, і це має вирішальне значення для подальшого розвитку дитини. Автор дійшла висновку, що художні твори стають ефективним засобом виховання за умови, якщо вони сприяють підвищенню рівня пізнавальної і художньої діяльності дітей, їхньому моральному, естетичному і мовленнєвому вихованню. В Україні різні аспекти художньо-мовної діяльності вивчали такі вчені, як Л.В.Артемова, О.І.Білан, А.М.Богуш,, Н.В.Гавриш та інше. А.М. Богуш вивчала особливості оцінних суджень дітей старшого дошкільного віку в процесі сприймання художніх текстів. Дослідження розвитку моральних оцінок у дітей засвідчили, що молодші дошкільники ще недостатньо усвідомлюють мотиви свого ставлення до персонажа твору й оцінюють його, як «поганого» або «хорошого». Старші дошкільники вже аргументують свої оцінки. Можливість переходу простої немотивованої оцінки в мотивовану моральну оцінку пов'язана з розвитком у дітей дошкільного віку співпереживання і співчуття героям літературних творів. Дитина починає осмислювати мотиви вчинків і диференціювати своє емоційне ставлення й моральну оцінку, оскільки саме в цьому віці, поряд з практичними діями, виникають дії у внутрішньому плані, що створює умови для активного переживання подій і вчинків героїв в уявлювальних умовах. О.С. Монке досліджувала формування оцінних суджень у дітей старшого дошкільного віку в художньо-мовленнєвій діяльності, на підставі чого було визначено й реалізовано провідні принципи і педагогічні умови ефективного формування в дітей оцінно-етичних суджень. Нею було визначено педагогічні умови ефективного формування ОЕС у процесі ХМД : спрямованість змісту художніх творів — наявність морально-етичного потенціалу художнього твору.; тематичне і наскрізне планування художніх творів у різних видах діяльності; розуміння й усвідомлення дітьми сутності авторської моральної позиції художнього твору; забезпечення взаємозв'язку навчально-мовленнєвої, художньо - мовленнєвої й театрально-ігрової діяльності у відтворення і закріпленні дітьми змісту художнього твору: мотивовано-спонукальний та аналітико - оцінний характер висловлювань за змістом художнього твору та діяльністю однолітків; екстраполяція набутого оцінно-етичного досвіду в повсякденному спілкуванні з однолітками та дорослими.
Модернізація сучасної освітньої системи і необхідність виходу музейної педагогіки на рівень сучасних інформаційних технологій, гуманістична парадигма сучасної освіти та культурологічна спрямованість діяльності музеїв на сучасному етапі значно розширили сферу їх діяльності, запропонувавши їм більш тісні контакти з освітніми установами.
Роль музею в житті дошкільника визначає кілька особливостей:
- музей - це панорама людського життя, що розкриває загальнолюдські та особистісні цінності (взаємодопомога, співчуття, гідність, самоповага); в музейних матеріалах представлені характери і долі людей минулого і сьогодення, мотиви їх вчинків, моделі їх поведінки, службовці дитині культурними еталонами для наслідування;
- експонати музею сприймаються як продукти творчої діяльності людини, як результат його взаємодії з навколишнім світом, з іншими, з самим собою в різних життєвих ситуаціях;
- у музеї дитина осмислює соціальні явища та протиріччя життя, здійснює внутрішній акт самовизначення, зміни себе, співвідносячи свої погляди, уявлення, цінності з нормами людей інших епох і культур, використовуючи для цього соціокультурний потенціал пам'яток. В особистісному становленні дитини значна роль належить мистецтву, яке організовує духовний світ людини, визначає систему моральних і естетичних цінностей. Характерна особливість мистецтва - це відображення дійсності в художніх образах, які діють на свідомість і почуття дитини, виховують в ньому певне ставлення до подій і явищ життя, допомагають глибше і повніше пізнавати дійсність
Новизна полягає в розробці безпосередньо освітньої діяльності по ознайомленню з музейної педагогіки з використанням ігрових та інформаційно-комунікаційних технологій.
Музей-це місце, де зберігаються та експонуються предмети культури, побуту, історії, мистецтв. Це місце, куди приходять люди, щоб побачити, дізнатися щось рідкісне, те, чого не побачиш кожен день. Це сховище людської пам'яті. В музей люди приходять, щоб доторкнутися до чогось святого, чогось дорогого, до того, що хочеться запам'ятати. В музеї все особливе: і експонати, і обстановка. І вести себе треба не так, як можна поводитися на вулиці чи вдома. На жаль, дошкільник, навіть живе в столиці, не часто ходить в музеї. І тим самим позбавляється можливості долучатися до цієї стороні культури народу. А що якщо музей «принести» дитині, помістити його в стінах дошкільного закладу? Але такий музей має обов'язково володіти цілим рядом особливостей, щоб стати цікавим і приємним для нього. В нашому дошкільному закладі організовано музей: «Українська хата» по ознайомленню дошкільників з історією і культурою, побутом російського народу. У ньому оформлені кілька відділів: «Історія Запорізького краю»», «Народні умільці», і «Український побут». В «Українській хаті» створені всі умови для прояву активності дітей, при організації роботи в даному просторі. Такий підхід у розвитку дошкільнят може сприяти одному з принципів особистісно - орієнтованої дидактики музеїв реалізується принцип інтерактивності - придбання особистого досвіду зіткнення з реальністю історії та культури через предметний світ « музей - лабораторія», « музей - театр», « музей - гра». Створення музею в ДНЗ дає можливість практичного втілення нових педагогічних ідей і методик. Проектна технологія в музеї стала способом організації освітнього середовища для педагогів і дітей дошкільного віку. Визначено завдання роботи:
1.Реалізація напряму «Музейна педагогіка».
2.Збагачення предметно-розвивального середовища в ДНЗ.
3.Збагачення виховно-освітнього простору новими формами.
4.Формування у дошкільників уявлення про музеї.
5.Розширення кругозору у дошкільнят.
6.Розвиток пізнавальних здібностей та пізнавальної діяльності.
7.Формування проектно-дослідницьких умінь і навичок.
8. Формування вміння самостійно аналізувати і систематизувати отримані знання.
9.Розвиток творчого і логічного мислення, уяви.
10. Формування активної життєвої позиції.
У музеї, перш за все, слід зібрати експонати, які дозволять дитині більше дізнатися про свого та інших народів, їхній побут, мистецтво, народну творчість, костюмах, іграшках, знаряддях праці, про природу та визначні місця. Пропонуючи дитині такі експонати, необхідно розвивати в ньому пізнавальні інтереси, соціальні почуття і на їх основі закладати основи патріотизму та толерантного ставлення до людей.
Другою особливістю музею в дошкільному закладі є те, що кожен експонат музею доступний дитині. Він може його не тільки розглядати, але і чіпати. Дошкільнику властиво пізнавати світ за допомогою органів чуття. Йому недостатньо лише побачити щось очима, він більше й краще запам'ятовує, коли доторкнеться до речі, візьме її в руки, може бути, посувається з нею. Збільшується повнота сприйняття, міцність запам'ятовування. Тому, приходячи в музей, діти, звичайно, з допомогою вихователя мають можливість взяти з полиці зацікавив їх предмет і розглянути його і навіть пограти, наприклад, посвистіти в свистунець, скласти матрьошку, приміряти на себе прикраси із скриньки...
Робота в музеї дуже захоплює дітей, вона природно стимулює їх творчу думку, зміцнює і розвиває пізнавальні інтереси дітей. Всі названі особливості роблять музей своїм для дитини.
У міні - музеї: «Народні умільці» дошкільнята пізнають історію, культуру і традиції свого народу. А міні - музей «Хліба» формує у дітей уявлення про Землі, життя і працю людей на Землі, таким чином, розвиває планетарне мислення дошкільнят. Великий інтерес у дітей представляє міні - музей: «Годин».
Діти відвідують музеї систематично, вони його добре знають, орієнтуються в них вільно, але експозиції міні - музеїв не залишаються стаціонарними, вони постійно оновлюються, доповнюються тематичними виставками, насичуються новим змістом.
Музеї доповнює ту велику роботу, яка проходить у дошкільному закладі по вихованню громадян своєї країни, патріотів Батьківщини і людей, що вміють ставиться до інших людей доброзичливо і з інтересом.
Над створенням наших музеїв працював весь педагогічний колектив під керівництвом вихователя-методиста Боговіс О.О. і завідувача ДНЗ Амосової Л.І.
Для дітей молодшого дошкільного віку доцільно поступове введення в світ музею. Ми вважаємо, що першу екскурсію в музей, безпосереднє знайомство з поняттям «Музей», з правилами поведінки в музеї краще проводити в середній групі в березні-квітні. До цього необхідно так побудувати роботу в «предмузейном періоді» з дітьми молодших та середніх груп, щоб частина експонатів стала їм добре знайома. Тоді перше відвідування музею для них і стане багато в чому «зустріччю зі старими знайомими».
Важлива особливість музейних елементів розвивального середовища - участь у їх створенні дітей і батьків. Дошкільнята відчувають свою причетність до міні-музею: вони беруть участь в обговоренні його тематики, приносять з дому експонати. Хлопці зі старших груп проводять екскурсії для молодших, поповнюють їх своїми малюнками. У цих музеях чіпати нічого не можна, а ось у міні-музеї не тільки можна, але і потрібно! Їх можна відвідувати кожен день, самому міняти, переставляти експонати, брати їх в руки і розглядати. У звичайному музеї дитина - лише пасивний споглядач, а тут він - співавтор, творець експозиції. Причому не тільки він сам, але і його тато, мама, бабуся і дідусь.
Кожен міні-музей - результат спілкування, спільної роботи вихователя, дітей та їх сімей.
Висновки.
Таким чином, експозиції міні - музеїв дозволяє вести різнопланову роботу з дітьми, застосовувати різні методики, використовувати матеріали для всіх видів безпосередньо освітньої діяльності.
Виникає інтерес у дітей до відвідування музею впливає на розширення їхнього загального кругозору, бажання дізнатися про інших, існуючих музеях. В результаті пропагандистської роботи педагогів збільшується число, спільних з батьками відвідувань виставок міста.
Невеликий музей на території ДНЗ може стати початком великого шляху людини у світ всесвітньої культури. Вплинути на формування його особистості, виховати гідного громадянина.
Діти експериментують у створенні образу, розширився досвід дітей у застосуванні і поєднанні різноманітних образотворчих матеріалів та інструментів.
У процесі сприйняття творів мистецтва діти звертають увагу на засоби виразності (колір, лінія, ритм, композицію та ін).
Діти проявляють стійкий інтерес до музейної живопису.
Продовжена робота щодо впровадження інноваційних педагогічних технологій в освітній процес ДНЗ.
Підвищилася компетентність і творчий потенціал педагогів у зв'язку з оновленням навчального процесу.
Створення міні - музеїв в групах дозволило зробити слово «музей» звичним і привабливим для дітей дошкільного віку.
Експонати музею використовуються для розвитку мовлення, уяви, інтелекту, емоційної сфери дитини. Старші дошкільники виступають в музеї в ролі екскурсоводів.
Багато батьки почали відвідувати з дітьми виставковий зал в нашому місті, про що потім дошкільнята із задоволенням розповідають один одному і вихователям. А міні-музеї в групах стали невід'ємною частиною предметно-розвивального середовища і показали свою значущість у вихованні і розвитку дітей.
Інформаційно-комунікаційні технології стрімко входять у наше життя. Майже щодня людство віднаходить нові надсучасні гаджети для користування. Інформація, яка лине звідусіль, має очевидний вплив на сучасну людину, дитину. Чи контролюють батьки, яку медіапродукцію споживають їхні діти? Чи «вмикають фільтр», який би «відсіював» далеко не корисну, не добру, руйнівну інформацію? І які наслідки недбалого ставлення дорослих до медіасередовища дитини?
Сьогодні медіа дає про себе знати всюди — навіть у підземці метрополітену. Проїзд у маршрутці тепер теж має ознаки надсучасності. Телеекрани салонах маршрутного таксі , найрізноманітніша реклама всюди блимає вогнями, відлякує і водночас приваблює, спантеличує, зацікавлює, вводить у стан агресивності, а інколи має і протилежний ефект — викликає млявість, пригніченість, апатію.
На свідомість дітей та дорослих одночасно діє безліч джерел інформації. Це призводить до того, що мозок починає працювати в нав’язаному режимі, стає «зомбованим».
Телебачення, радіо, Інтернет — це те повсякденне тло, від якого ми стаємо психологічно залежними.
Блокування захисних механізмів відкриває інформаційному потоку вхід до святої святих людського розуму — підсвідомості. Так виникають передумови для кодування свідомості й «зомбування» особистості. При цьому система внутрішнього захисту («внутрішньої цензури») практично вимикається. Етичні бар’єри — сором, воля, совість, увага — виявляються заблокованими.
У такому медіасередовищі, створеному засобами масової інформації, зростають сучасні діти.
Поняття медіасередовище включає дві складові: медіа і середовище.
Характерні ознаки медіа - технічні засоби створення, копіювання, тиражування, запису, поширення інформації та обміну між суб’єктом (автором) та об’єктом (масовою аудиторією).
Поняття середовище науковці визначають по-різному, зокрема як сукупність впливів, що змінюють і визначають розвиток життя; або як усе те, що оточує, пронизує, залучає до орбіти діяльності суб’єкта; або як предмет, або як засіб, або як умови. Найчастіше під середовищем мається на увазі сукупність умов і впливів .
Таким чином, сучасна дитина перебуває під постійним впливом аудіовізуалізованої інформації. У медіасередовищі діти отримують можливість пізнавати життя через образи, репрезентовані аудіовізуальними (екранними) медіями, передусім — телебаченням. Для значної кількості сучасних дітей це замінює традиційні джерела соціалізації і пізнання.
Помічено, що з часом «теледіти» втрачають природний інтерес до реального життя. Психологи стверджують, що телеекран (Інтернет) для сучасної дитини — не тільки інформатор, а конструктор картини світу. В свідомості малюка відбувається процес переоцінки традиційної системи цінностей. І це зумовлює небезпечні духовні підміни — виникає агресія до живих істот, формуються цинізм, байдужість до чужих переживань. Особливо небезпечно те, що діти під впливом того, що бачать, починають вважати насильство нормальною моделлю поведінки. Дитина ніби «відходить» від реального світу, занурюючись у фантастичний.
В останні роки стає дедалі більше дітей, які не можуть у дитсадку, а згодом і в школі, сприймати інформацію на слух. Учені вважають, що причина в тому, що цих дітей з раннього дитинства «виховував телевізор», тож вони сприймають переважно тільки зорову інформацію. Словесно, логічно, зв’язно відтворити події можуть рідко. Пізніше ці діти погано читають у школі, їм важко переказувати тексти, творче мислення в таких малюків недостатньо розвинуте, вони схильні до агресії, проявів негативізму.
Отже, як бачимо, продукція «медіаринку» має перебувати під пильною батьківською цензурою. Пам’ятаймо: дитина майже всю інформацію сприймає у вигляді образів. З них, як з кубиків, вона і будує свою модель світу.
З десяток років тому головним заняттям дошкільнят були різноманітні ігри, малювання, ліплення, слухання казок, відвідування гуртків за інтересами, заняття спортом. Звісно ж, вечорами діти дивилися мультфільми у передачі «На добраніч, діти!». Це був своєрідний ритуал підготовки до сну. А у вихідні дні «В гостях у казки» з улюбленою ведучою Валентиною Леонтьєвою, «Будильник», «Катрусин кінозал», «АБВГДейка». Які незабутні приємні спогади: на ці дитячі передачі чекали з нетерпінням, бо їх було небагато.
Сьогодні індустрія медіапродукції для дітей дуже строката: мультиплікація, телепередачі, дитяча преса, комп’ютерні ігри, відеоігри, фотографія, Інтернет — сайти, радіопередачі, документальні фільми, сканографія (новий напрям у сучасному фотомистецтві), книги, фільми-казки, документальні фільми про флору, фауну, дитяча література, в тому числі й комікси.
Лікарі зазначають: середня тривалість перегляду мультфільмів, дитячих передач становила у 80-ті роки XXст. 3-5 годин на тиждень, тобто 5% вільного часу, або ж ті самі 30 хвилин на день, які офіційно дозволені дошкільнятам Всесвітньою Організацією Охорони Здоров’я.
Сьогодні ситуація різко змінилася. За даними ЮНЕСКО, сучасні дошкільники віком 3-6 років присвячують перегляду телепередач, мультфільмів у середньому 3-4 години на день, тобто близько 23-24 години на тиждень. Уявімо, ціла доба у розпорядженні дитини-дошкільника і це лише на віртуальне спілкування! Чи не забагато? Психологи стурбовані тим, що на пасивну розвагу витрачається цінний час, який би варто було присвятити істинно потрібній і важливій діяльності — провідній у дошкільному віці — грі. Перегляд телепередач забирає час на читання книжок, при цьому втрачається живе спілкування з однолітками й дорослими. Дитина, таким чином, опиняється поза реаліями звичайного життя. Звідки ж тут вироблятиметься життєва компетентність?
Діти засвоюють інформацію набагато ефективніше, аніж дорослі, по-перше, запам’ятовують усе набагато швидше, а по-друге, сприймають її безпосередньо (без внутрішньої критики). Переглядаючи фільми, дитина малює за ними свою картину світу, «будує свою особистість». Тож надзвичайно важливо, щоб діти отримували якісний медіапродукт.
Діти різного віку дуже люблять мультиплікаційні та художні фільми-казки. Яскраві, образні, із захопливим сюжетом, дібрані за віком, вони формують у малих уявлення про добро і зло, еталони гарного і поганого.
Пригадаймо: яку незрівнянну радість, естетичне задоволення мали від перегляду фільмів-казок відомих режисерів-казкарів Олександра Роу, Олександра Птушка, Леоніда Нечаєва. Після перегляду відчувався позитив, радість, чистота і тверда впевненість у тому, що добро завжди переможе зло. А ще з’являлося палке бажання бути схожими на позитивних персонажів. Саме так і мають почуватися діти після перегляду анімаційної продукції, розрахованої на них.
Добрий, якісний мультфільм — конче потрібний матеріал для розвитку ігрових сюжетів, для малювання, ліплення та й загалом особистісного становлення дитини. Адже він формує в дитячій свідомості модель навколишнього світу, образи мами і тата, друга і ворога, всього того, на що він орієнтуватиметься все життя як на духовний компас.
Діти завжди асоціюють себе з головним персонажем твору, чи то книжки, чи то мультику. Зазвичай дівчаток ваблять жіночі образи, а хлопчиків — чоловічі, що цілком закономірно. Переглянувши фільми про принцес, добрих фей і працьовитих героїнь, дівчатка і самі хочуть бути такими, причому не тільки зовні, а й наслідуючи їхні душевні якості. Візьмемо, наприклад, Попелюшку. Гарна, скромна, добра, працелюбна, весела, незаздрісна. Хочете бачити ці риси в дитині? Сміливо демонструйте їй саме цей мультфільм про цю чудову дівчину.
З хлопчиками справа дещо інакша. Сьогодні дуже багато художніх і мультиплікаційних фільмів, у яких демонструється агресія, війна, яка ініціюється саме сильною половиною людства. І, на жаль, агресивна поведінка стає взірцем для хлопчиків. Зрозуміло, класичний образ справжнього чоловіка — воїн, лицар, герой. Тож, демонструвати хлоп’ятам фільми про боротьбу, героїзм, звісно, треба, але дуже вдумливо відбираючи їх із того нестримного потоку, який пропонується телебаченням. Є чудові мультфільми: «Іван Царевич і Сірий Вовк», «Добриня Микитич і Змій Горинич», «Альоша Попович і Тугарин Змій» та інші. Вибирайте фільми про мужність, у яких головний герой бореться за правду, але не вдається до невиправданих жорстокості, убивства.
Повірте, у фільмах про холоднокровних роботів-убивць немає нічого корисного для вашої дитини.
На жаль, не всі сучасні мультфільми відповідають наведеним вимогам. Більшості з них притаманні певні ознаки, які роблять їх небажаними для перегляду дошкільнятами. Тож, перш ніж пропонувати дитині переглянути мультфільм, обов’язково перегляньте його самі, зверніть увагу, чи нема у ньому наведених нижче небезпечних моментів.
Після перегляду сюжет майже відразу забувається, отже, не дає «поживи» для осмислення. Некорисність посилює багатосерійність, через яку виникає екранна залежність. Дітям важко відтворити сюжет мультфільму, хоча він нескладний. Вони мають його переглянути кілька разів.
Це породжує в дитини відчуття власної неповноцінності. Існує навіть такий термін «каучуковий» персонаж. Під дією афектів — радості, гніву, любові — його тіло може «розширюватися» чи «звужуватися». У таких персонажів неправдоподібно витягуються руки й сплющується голова, вони можуть закручуватися й розкручуватися, немов спіралі. Виникає педагогічна претензія, претензія серйозна та принципова: спостерігаючи цих персонажів, можна дійти висновку, що вони не відчувають болю. А як же тоді вчити малих жаліти когось, співчувати, пропонувати допомогу?
Персонажів, які порушують загальноприйняті правила, ніхто не виховує і не каже їм, що так робити не можна. Демонструються небезпечні для життя, безглузді форми поведінки, сцени неґречного ставлення до людей, тварин, рослин. «Виховний ефект» від таких переглядів першими відчують близькі дорослі у формі цинічних висловлювань, негарних жестів, непристойної поведінки, грубості, навіть бійки з боку дітей. З давніх-давен малюків виховували на позитивних прикладах. Негативні не демонстрували, якщо вже так траплялося, це завжди супроводжувалося належним коментарем, моральною оцінкою.
У дошкільному віці такий поділ не має розвивального значення і лише стає перепоною для спілкування і спільних ігор хлопчиків та дівчаток. І дівчаткам, і хлоп’ятам будуть корисніші твори про дружбу, сміливість, любов, гарні вчинки, спільні справи.
Висновок про шкідливість — очевидний.
Персонажі постійно промовляють довгі монологи, коментують найдрібніші події чи поворот сюжету, свої думки та обговорюють вчинки інших. Мова сучасних супергероїв та їхнього оточення в цілому примітивна, рясніє жаргонізмами, сленговими словами та вигуками. Озвучення зарубіжних мультфільмів часто буває занадто манірним із гротескними інтонаціями та голосами. Крім того, дуже втомлює текст, який звучить синхронно з мовою персонажа. Це дратує, не сприймається, втомлює слух.
Якщо мелодія, що супроводжує сюжет, бідна, то вона й не запам’ятовується дітям, не виконує своєї прямої функції — підсилювати сюжет, сприяти розвитку емоційного сприймання дитини. Якщо, до всього ж, вона й не відповідає подіям на екрані, перебиває слова персонажа, це негативно впливає на нервову систему, перешкоджає адекватному сприйманню.
Окрім небезпек неякісних мультфільмів, на дитину чатують й інші загрози, створені сучасним медіасередовищем.
Чи помічали ви таке застереження унизу реклам, які демонструють по телебаченню: «Не відтворювати у реальному житті». Можливо, й не помічали, бо шрифт дрібний, важко читається, він не привертає до себе уваги. А от сам сюжет реклами! Переважно захопливий, феєричний: спортивної статури красень зістрибує з висоти хмарочоса, в нього виростають за спиною крила, він починає вільно літати і не розбивається. Завтра ми його знову побачимо на екранах. А тепер спробуймо переконати нашого Сашка чи Дмитрика, що так робити не можна, що життя одне, що стрибати з дахів у жодному разі не можна!
Дошкільнятам ще важко відрізняти реальне від вигаданого. Реклама ж видається їм переконливішою, аніж просто собі розмова з батьками про небезпечність тієї чи іншої ситуації.
Вплив реклами має магічну силу. Діти дивляться її, як заворожені. Через рекламу знецінюються важливі етичні категорії. Мрії про щастя починають здаватися легкодосяжними.
Дорослі мають раз по раз пояснювати дитині, що рекламу треба сприймати вибірково і що відсутність певної речі, навіть дуже гарної, зовсім не означає, що життя від цього стане гіршим.
Отже, щоб ефект впливу медіаполя був позитивним, батьки мають вчитися слухати й чути свою дитину, бути толерантними і терплячими, розуміти її, вчасно помічати в ній небажані зміни. Любов до дитини має виражатися не лише в подарунках — іграшках, солодощах, а ще й у частішому спілкуванні із сином чи донькою.
Важливо відбирати лише якісні, добрі, пізнавальні й розвивальні мультфільми, телепередачі, відеоролики. Обов’язково обговорювати з малечею переглянутий сюжет, персонажів, аналізувати образи, привертати увагу малюка до того, що лишилося непоміченим, спонукати творчо осмислювати побачене.
Знайомте дитину з добрими дитячими журналами, спрямованими на особистісний розвиток малюка, його моральне становлення, позбавленими агресивності. Таким виданням, зокрема, є журнал «ДЖМІЛЬ», який подає зразки мудрої конструктивної поведінки і розвивальної діяльності, формує світле позитивне світобачення, дає в руки дитині інструменти для творчого самовираження. У процесі читання журналу, пошуку відповідей на його запитання, варіантів розв’язання задач і способів виконання завдань і дорослий, і дитина разом розмірковують, обговорюють, висловлюють думки і почуття, разом творять красу, що дає їм спільну
радість і краще розуміння одне одного, а дорослому іще важелі позитивного впливу на малюка.
Пам’ятайте: існує безліч цікавих і корисних для дитини спільних справ, окрім тих, що пов’язані з Інтернетом або телебаченням.
Наприклад, можна разом щось зліпити чи намалювати: тато чи мама ліпить тулуб зайця, а дитина — голову, вуха, хвостик. Погортайте разом улюблені книжки, розгляньте ілюстрації, сімейні фотографії. Побувайте в музеї, театрі, на виставці або просто погуляйте. Разом піклуйтеся про хатню тваринку, доручивши дитині посильні для неї справи (малюк може мити посуд для тваринки, насипати корм). Спільні прогулянки з тваринкою зближуватимуть дитину й батьків. Єдине, що треба обговорити заздалегідь, це правила, за якими варто діяти, вигулюючи домашнього улюбленця.
Ми розуміємо: те, про що ми говорили в цій статті, вимагає від батьків певних зусиль, праці, часу. Однак, доклавши їх, ви зможете захистити дитину від інформаційних потоків, які не дають доброї поживи ні розуму, ні серцю, руйнують духовне здоров’я.
Будемо реалістами: зовсім уникнути медіасередовища сьогодні неможливо. Тож давайте разом виховувати у дітей культуру користування інформацією.
МЕТОД ПІСОЧНОЇ ТЕРАПІЇ
Лютий 2024 | ||||||
---|---|---|---|---|---|---|
П | В | С | Ч | П | С | Н |
1 | 2 | 3 | 4 | |||
5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 |
12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 |
19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 |
26 | 27 | 28 | 29 |